який полягає в закріпленні,
збереженні та наступному відтворенні
минулого досвіду, що дає можливість
його повторного застосування
в життєдіяльності людини.
Починаючи писати цей нарис, ніяк не міг знайти термін, який відповідав би стану історичної пам’яті нашого суспільства, нашої нації, нашого народу. Якесь страшне безпам’ятсво. Хоча ні, не може нарід із тисячолітньою історією бути безпам’ятним! Це щось страшніше. Це коли за основу беруть нитку правду, а потім облітають її павутиною сумнівів, брехні і меншовартості. І крутиться веретено сфальшованої історії, намотуючи на себе нас із вами, спотворюючи наші знання, нашу пам’ять про свою історію, культуру, прадідів. Амнезія… Соціальна амнезія…
Майже кожного року, починаючи із 1991, на дев’яту неділю після Великодня я відвідую “Козацькі могили”. Приїзджаю сюди вшанувати пам’ять загиблих року Божого 1651 із 18 по 30 число місяця червня козаків та селян. Не дає джерело дитячих спогадів чіткого уявлення про хід святкування кожної із річниць, однак, окремі із них особливо чітко врізались у мою пам’ять.
Відвідав і цьогорічні заходи із відзначення 362 річниці Берестецької битви. Багато чого змінилося за ці 20 із гаком років. А найгірше – люди. Вони забули чого вони сюди їдуть. Вони забули, що тут ніхто нічого НЕ СВЯТКУЄ, тут ВШАНОВУЮТЬ ПАМ’ЯТЬ ЗАГИБЛИХ!
Саме тому, цьогорічний огляд заходів я хотів би розпочати із короткого історичного екскурсу в події 1651 року та події що стали точкою відліку створення козацьких могил. А то довелося почути як мама розказувала свому синочку, вийшовши із підземелля, що у ньому переховувались козаки під час битви під Берестечком(!!!) і байдуже що підземелля було побудоване уже в 20 столітті(!!!). Отож…
Лише на початку ХХ століття на місці Берестецької епопеї була возведена національна Святиня, яку й назвали «Козацькими могилами». Цей унікальний меморіальний комплекс було побудовано на острові Журавлиха. З 1910 по 1914 рік побудовано величний храм–пам’ятник – Свято–Георгіївську церкву у підземеллях якої знаходиться саркофаг з численними останками загиблих на полі бою козаків і повстанців. Сюди ж у 1912 році з сусіднього села Острів перенесено Михайлівську церкву, архітектурну споруду ХVІІ ст., і відбудовано за первісним планом. Сьогодні обидва храми творять органічний ансамбль. Він поєднує чи не найдавнішу волинську церкву, побудовану на передодні Берестецької битви – зі спорудженою у 1914 році церквою святого Георгія, яка символізує невмирущу народну пам’ять про цю подію.
В ідейному задумі будівлі Георгіївського храму – пам’ятника є своєрідна риса, яка вирізняла його з – посеред споруд традиційного храму. Припускаючи, що на Козацькі могили у щорічних поминальних богослужіннях в Дев’яту п’ятницю після Великодня будуть присутні тисячі людей, вирішили, що внутрішній об’єм будівлі храму виконуватиме функцію святилища – вівтаря, натомість молитовний збір людей стоятиме перед ним. Отож монументальна площина фасаду мала слугувати іконостасною стіною, у той час як храмом вірних була розлога площа перед храмом.
Об’єм храму – пам’ятника ділиться на три яруси, кожний із яких має окремий вівтар. Зважаючи на призначення будівлі бути усипальницею тлінних останків козаків, що загинули як мученики, свідомо віддавши своє життя за рідну землю, кожен із цих вівтарів присвячено мученикам християнської Церкви. Нижній престіл має за покровительку великомученицю Параскеву П’ятницю, на першому поверсі – святого Георгія Побідоносця, на другому – перших канонізованих українських святих, мучеників Бориса і Гліба. На темі мучеництва наголошується і в малярському оздоблені храму, до виконання якого було запрошено видатного художника Івана Їжакевича (1864 -1962).
Спогади… Як на мене, неменш важлива річ у нашому житті. Адже саме вони допомагають аналізувати і порівнювати, давати оцінку різним подіям та явищам, здобувати досвід і на його основі приймати певні рішення (правильні чи не правильні це уже залежить від якості змістової складової “досвіду”).
Початок 90-х(91-93 р.р.). Україна стала незалежною, самостійною, суверенною державою… Масово, лавиноподібно починають відновлюватися звичаї та традиції. Живий ланцюг між Заходом та Сходом із міцно стиснутих людських рук…
Як зараз пригадую нескінченний потік машин, що їхав через наше Берестечко у напрямку “Козацьких могил”. Потік був настільки інтенсивним, що ми із татом змушені були просити міліціонера допомогти перетнути нам вулицю!
До тата перетефолунували знайомі із Києва і просили їх прийняти на ночівлю, бо вони теж із своїми дітьми, та друзями їдуть на Берестечко. Прийняли! Люди були невибагливі, спали просто на імпровізованій постілі застеленій прямо на підлозі.
Ми із батьками цілою сім’єю пішки вирушили на “Козацькі могили”. Скільки тоді було людей!!! Ланцюжок із легкових автомобілів припаркованих на узбіччях простягся на декілька кілометрів. Старші казали, що було мільйон людей. Я не знаю, тоді ще оцінити не міг.
У Берестечку на центральному стадіоні спорудили величезну сцену із 5 чи 7 автомобілів “Камаз”. Усі були радісні, усміхнені та вільні. Вільні…
2001 рік. У містечко на відзначення 350 річниці битви під Берестечком прибуває тодішній президент України Леонід Данилович Кучма. Усе містечко “вилизують” і прихорошують: роблять внутрішній ремонт школи, ремонтують дороги, викладають бруківкою сквери. Вздовж усієї дороги до села Пляшева роблять величезні козацькі дозорні вишки, невеликі дерев’яні курені криті очеретом. Гарно!… Навіть під час правління відомого цінителя культури Ющенка не було більш такої уваги до відзначення пам’яті загиблих козаків.
Після приходу до влади у 2010 році нового президента цікавість до історії України та її героїв починає стрімко згасати. Проте у 2011 році за підтримки патріотично налаштованих меценатів усе ж відбувається реконструкція битви під Берестечком.
Починаючи із 2012 року, я спостеріг доволі неприємну, проте закономірну тенденцію. Ці дні і ця просочена кров’ю земля стала місцем заробляння грошей, а не місцем вшанування пам’яті!.. Не має уже кілометрових рядів із припаркованих автомобілів туристів та паломників. Є лише майже кілометровий (повірте я не обманюю!) ряд із торгашів. Продають переважно сувеніри й вироби із дерева та глини, вишиванки. Проте не гребують й іншим. Прямо на столах продають ковбаси(спека під 30), шашлики, пиво і ще повно усього.
У цьому році тут не має ні відомих політиків ні міністрів ні призидента. Навіщо? Тут же політичних балів не заробиш! Навіть щирого українця Тягнибока не видно.
Ходять лише якісь люди із прапорами якоїсь агрофірми.
Мені на зустріч іде здоровенний (під 2 метри), дебелий та огрядний козарлюга у всеозброєнні. Хочу його сфотографувати для сайту. Розмашисто прикривається рукою і видає, розчепіривши п’ятірню: “П’ять гривень. Плати п’ять гривень. А так – ні!” Я опускаю фотоапарат…
БЮТ організував акцію розгортання величезного національного прапора.
Біля церкви зібралось мабуть біля 40-50 священнослужителів. Службу веде Філарет представник української автокефальної церкви. Знаючи про стосунки УПЦ КП, УПЦ МП та УАЦ КП), роблю висновок, що священнослужителі цих конфесій навіть не захотіли спільно зустрітись і вшанувати пам’ять козаків, які боролись не тільки за волю, а й за віру православну.
Вхід у величезний табір обгороджений вербовим тином. Вхід туди теж платний – 15грн із людини. І не важливо чи це дитина, чи доросла людина. В середині табору цікаво. Там багато різних групових, індивідуальних та змагальних конкурсів.
І усе ніби добре, але не відчувається необхідного спрямування даного заходу. Люди забули по якій землі ходять і чого вони сюди приїхали. Якась… Якесь… забуття чи що? І знову повернувсь до того що почав. Якась амнезія. Соціальна амнезія.
******************