Борисоглібський приділ

Борисоглібський храм, який знаходиться на хорах Георгіївського собору, було освячено єпископом Діонісієм (Валединським) у 1914 р. Своїми перехідними галереями храм з’єднується з правим та лівим кліросами собору.
Оригінальним та неповторним є інтер’єр приділу, до якого ведуть масивні кам’яні сходи з двох боків. Самі сходи начебто знаходяться у двох баштах – з північного та південного боків Георгіївського собору, які зовні вписані у загальний об’єм і з’єднують усі три поверхи собору.

Лінії невеликих галерей, що йдуть від сходів до самого Борисоглібського храму, розсікаються невеликими арками; чисельні видовжені арочні вікна дають багато світла і можливість осягнути красу, яка оточує обитель навколо. З галерей ідуть виходи на два балкони, з яких раніше, при богослужіннях просто неба, виголошувалися церковні проповіді.

Іконостас храму виконано у 1914 р. московськими майстрами. Художники О. Корецький та П. Трохимлюк у 1957-58 рр. розписали вівтар Борисоглібського храму, арки та підкупольний простір Георгіївського собору.
Примітним є те, що склепіння вівтарної частини храму та деякі стіни мають в собі закладені гільзи бойових снарядів поч. ХХ ст., що було військовим символізмом для єднання сучасного військового духу з пам’яттю про героїв-козаків. Думка про лише акустичне призначення гільз є неправильною, бо, як Георгіївський храм в цілому, так і верхній його Борисоглібський приділ, з архітектурної точки зору, мають всі параметри для ідеальної акустики, а закладені в службових приміщеннях гільзи взагалі відкидають запропоновану думку.

Одна з більших святинь монастиря – кіот з іконою Св. Трійці. У нижню частину великої ікони вставлена старовинна дерев’яна ікона Св. Трійці, написана на священному дубі мамврійському та освячена на Животворчому Гробі Господньому. Ця ікона була подарована монастирю у 1910 р. Руською Духовною Місією в Єрусалимі.
У Борисоглібському храмі знаходиться велична ікона святителя Гермогена, патріарха Московського і всієї Русі, прислана в дар Свято-Георгіївському скиту у 1914 р. із Москви, разом з часткою його мантії (мантія була втрачена за часів закриття обителі).

Також у північній галереї Борисоглібського храму є шанований список з чудотворної ікони Божої Матері „Усіх скорботних Радість”.

У храмі також є благодатні ікони Божої Матері – Самарська та „Знайдення загиблих”, пророка Іллі (XІХ ст.) та преподобного Серафима Саровського (поч. ХХ ст.).
Престольне свято храму – 6 серпня.

Георгіївський приділ

Георгіївський собор – головний храм чоловічого монастиря та центральна споруда духовно-меморіального комплексу на Козацьких Могилах – розташовано в самому центрі о. Журавлиха, на штучно насипаному підвищенні.
Збудовано собор у 1910-1914 рр. за проектом архітектора В. М. Максимова (1882-1942) – учня відомого архітектора О. В. Щусєва. Виконанням робіт керував волинський єпархіальний архітектор В. Г. Леонтович.
Собор має три поверхи, на кожному з яких розміщено окремі приділи: підземний – на честь великомучениці Параскеви, середній – на честь великомученика Георгія Побідоносця, і верхній (на хорах) – на честь князів-страстотерпців Бориса і Гліба. Приділи розміщено один над одним, що є унікальним у церковній архітектурі.
Сучасний Георгіївський приділ спочатку було задумано як великий вівтар, у якому могли служити до двохсот священиків, а на західному фасаді собору було облаштовано зовнішній іконостас. Самим же храмом ставала велика площа перед собором, на якій вміщалися десятки тисяч вірних, які щорічно збиралися на заупокійний відпуст у 9-у П’ятницю після Пасхи. Перед собором – велика солія, над якою здіймається скляна частина козацької гробниці, де можна побачити козацькі кістки.
У 1936 р., для зручності проведення богослужінь, цей величезний вівтарний простір було переплановано на вівтар і храм. З цього часу Георгіївський храм-вівтар став унікальним, який можна було повсякденно використовувати як монастирський храм, а в особливих випадках – як вівтар, у якому встановлювався переносний престіл.
Зовнішній іконостас храму-пам’ятника виконано з червоного кварциту та чорного лабрадориту. У нижньому ярусі – барельєфні мальтійські хрести. Розпис іконостасу та „Голгофи” над ним – художника І. С. Їжакевича.
Іконостас на західному фасаді храму було намальовано на оцинкованій блясі, яку пізніше планувалося замінити на смальту, але цим намірам перешкодила Перша світова війна, польська інтервенція та радянська влада, яка у 1952-1962 рр. поступово ліквідовувала монастир.
Інтер’єр храму поділяється на сам Георгіївський приділ та приділ страстотерпців Бориса і Гліба, що знаходиться у центральній частині хорів, над головним вівтарем. З лівого та правого боків хорів розміщуються кліроси.
Хоч зовні Георгіївський собор має шість великих куполів та одну маленьку главку над фронтоном, внутрішній простір храму перекривається одним центральним куполом. Великий купол тримається на чотирьох масивних стовпах, з’єднаних підпругами, відкритими з трьох сторін. Західна сторона глуха, бо зовні на ній знаходиться іконостас з „Голгофою”.

Розпис стін храму виконувався у два етапи: у 1914 р. – відомим українським художником-іконописцем Іваном Сидоровичем Їжакевичем та учнями київської лаврської іконописної майстерні (розписи по огорожі хорів та зовнішній іконостас) та у 1957-58 рр. – художниками О. Корецьким та П. Трохимлюком (склепіння над хорами, підкупольний простір, вівтар Борисоглібського храму).
Справжньою окрасою храму є велика, золочена, писана на дереві, ікона великомученика Георгія, на якій він зображений в повний зріст. Вона – подарунок Волинського архиєпископа Антонія (Храповицького). До 1962 року ікона мала при собі частку мощів святого великомученика Георгія, але святиня була втрачена при закритті монастиря у 1958 році.
На початку Першої світової війни на Козацькі Могили було доставлено подарунок Єрусалимського Патріарха Даміана – хрест, з часткою Животворчого Древа Господнього (святиня втрачена).
У внутрішній іконостас Георгіївського храму у 1936 р. були поставлені ікони худ. І. Їжакевича, що знаходилися на фасаді: Спаситель, Богородиця з Дитям, Георгій Побідоносець та Іов Почаївський. А на фасаді храму залишилися копії.
У храмі знаходяться шановані в монастирі ікони: список з чудотворної ікони “Ісус Христос Боремельський” та список з чудотворної ікони Божої Матері “Скоропослушниця”, яка була написана на Афоні у 1893 р.
У вівтарі храму знаходилася ікона „Чудо вмч. Георгія Побідоносця о змії” (кін. ХІХ ст.), яка була у 2003 р. подарована теперішнім Президентом України Віктором Ющенком. У лютому 2007 року ікону було викрадено злодіями й до останнього часу не знайдено.
Храм пишається своїми святинями: іконами вмц. Варвари та священномученика Макарія, митрополита Київського, з частками їх нетлінних мощів. У храмі є ковчег з частками мощів святих преподобних отців Києво-Печерських – Никона-ігумена, Агапіта-цілителя, Мойсея Угрина та Авраамія Працелюбного. На престолі храму зберігаються частки мощів святих преподобних отців Іова та Амфілохія Почаївських.
На фасаді Георгіївського собору встановлені меморіальні дошки на честь перебування на о. Журавлиха Т. Шевченка (1846 р.) та в пам’ять покійного митрополита Даниїла – ініціатора відродження обителі у 2002 р.
Престольне свято Георгіївського храму і головне свято монастиря – 6 травня (н. ст.).

Параскевський приділ

Цей „теплий” монастирський храм знаходиться в підземній частині Георгіївського собору і саме з нього у червні 1910 р. почалося будівництво храму-усипальниці.

У 1911 р. збудований храм освятив архиєпископ Антоній (Храповицький). В день освячення в усипальницю, яка вже була підготовлена з західного боку Параскевського храму, офіцери 12 Донського козачого полку встановили домовину з останками героїв-козаків, які першими були виявлені під час розкопок неподалік сусіднього с. Острів – в урочищі Монастирщина. Пізніше козацькі кістки, що знаходили в окрузі, докладали в усипальницю, де вони знаходили останній довічний спочинок.

Церква Параскеви з’єднана з приміщенням усипальниці, а також зі склепінням, під яким встановлено саркофаг з козацькими кістками. Цей саркофаг можна побачити перед зовнішнім іконостасом Георгіївського храму, над яким височіє „Голгофа” худ. І. С. Їжакевича.

Підземна церква, на відміну від інших храмів монастиря, не вражає своїми розписами чи оздобленням, особливо в теплу пору року, коли все начиння та ікони переносяться в інші храми, бо підвищена вологість та низька температура руйнують цінні пам’ятки церковного мистецтва і не дозволяють цілорічно проводити богослужіння. Богослужіння у прикрашеному Параскевському храмі проводяться від престольного свята храму (10 листопада) до Хрестопоклонної седмиці.

Раніше в цьому храмі зберігалися дві святині: ікона Божої Матері „Скоропослушниця” (1893 р.), яка була написана на Старому Афоні і прислана в благословення монастирю на Козацьких Могилах (сьогодні вона поставлена у Георгіївському храмі), та ікона угодників Божих Волинських (втрачена).

Архітектура Параскевського храму є класичною для склепінчастої споруди: головне склепіння спирається на чотири масивних колони, які зі східного боку зливаються зі стіною іконостасу. З північного та південного боків храму є бокові приділи, що значно збільшують загальний обсяг приміщення, яке вміщує до 300 чоловік.

Храм великомучениці Параскеви своєю зовнішньою суворістю та стриманістю в оздобленні, надихає віруючих на молитовність та смирення. Особливо ці почуття проявляються у дні Великого Посту.

В монастирі є шанована ікона святої великомучениці Параскеви з часткою її нетлінних мощів.

Престольне свято – 10 листопада.

Козацька Усипальниця

Підземна усипальниця являє собою велике арочне прямокутне приміщення з двома маленькими віконцями під склепінням, які освітлюють білі масивні стіни. Усипальниця примикає до західної стіни Параскевського храму і з’єднана з ним двома проходами. Місце останнього земного притулку героїв-козаків знаходиться під зовнішньою солією Георгіївського храму, на якій у 9-у П’ятницю після Пасхи та у Неділю всіх святих землі Української відбуваються щорічні урочистості під відкритим небом.

В козацькій усипальниці влаштовано кам’яний саркофаг-гробницю –чотирикутний кам’яний стовп, що закінчується зверху скляним накриттям, через яке видно козацькі кістки й черепи. Самих кісток і черепів, як кажуть, в саркофазі зібрано біля семи тисяч. Гробниця також має засклений отвір, через який можна побачити козацькі кістки.

У бокових нішах усипальниці теж знаходяться козацькі кістки та черепи, які були знайдені під час розкопок у 70-90-ті роки ХХ ст., проведених професором-археологом І. К. Свєшніковим. У 1971 році в ці ніші було покладено чесні останки митрополита Іоасафа та ієродиякона Павла, перенесені з с. Острів, де колись стояла Михайлівський храм.

З козацької усипальниці йдуть два підземних ходи: до стародавньої дерев’яної Михайлівської церкви (50 м) та до не збудованої через Першу світову війну дзвіницю (40 м). Останній хід має вихід на поверхню.
Хоча будівельні роботи по спорудженню храму-пам’ятника почалися у 1910 р., основний архітектурний стиль та колорит національного пам’ятника-усипальниці козаків став обмальовуватися навесні 1912 р., з приходом архітектора Володимира Леонтовича. Саме Леонтович запропонував з’єднати підземним переходом Георгіївський храм з Михайлівським. Освячена усипальниця була разом з Параскевським храмом у 1911 р.

За польської влади у 1920-1939 рр., коли заборонялися урочистості по вшануванню пам’яті козаків, підземні ходи й входи до усипальниці було замуровано, щоб український народ не мав доступу до останків своїх героїв. У військові часи Другої світової війни в самій усипальниці та в підземних переходах жителі с. Пляшева ховалися від німецьких обстрілів.
Біля саркофагу з козацькими кістками служаться панахиди в офіційні дні вшанування пам’яті козаків (у 9-у П’ятницю після Пасхи та Неділю всіх святих землі Української), а також в інші дні поминань.

За матеріалами сайту Свято-Георгіївський монастир на Козацьких Могилах