3 червня німецькі війська зайняли м. Берестечко.
8 серпня 1941 року у містечку було розстріляно 300 євреїв. Приблизно тоді ж був створений юдендрат, а у жовтні 1941 – гетто. Саме сюди було доставлено усе єврейське населення із округи. Місцем розташуванням гетто став сучасний район Берестечківської музичної школи (колишній єврейський храм – Синагога). Гетто тягнулось від школи, понад річкою і закінчувалось аж біля сучасного мосту від Берестечка до Стариків. На карті, що нижче, це місце обведено колючим дротом. Приміщення синагоги позначено №4.
До жовтня 1941 року в гетто було звезено із навколишніх сіл понад три тисячі чоловіків, жінок та дітей єврейської національності. Варто зазначити, що згідно виявленої документації у Берестечку станом на 1937 рік проживало 7500(!!!) євреїв, що становило 35%(!!!) від усього населення містечка.
“Їх везли хурами, – згадує моя бабуся Лотоцька Ганна Іванівна, – усіх разом: і чоловіків і жінок і дітей. Хтось плакав, хтось молився, хтось їхав мовчки. Вздовж вулиці стояло місцеве <em>неєврейське</em> населення. Багато хто із людей сміявся, обзивав їх жидами, кидав по них яблуками та камінням. І раптом одна із єврейських жінок повернулась до людей, обвела їх поглядом і гірко та голосно гукнула: “Чого ви радієте?! Нами розчинили, а вами замісять!…”
Перед відправкою у гетто багато єврейських родин залишали в жителів Берестечка різноманітні золоті коштовності на збереження. Вони зашивали їх у зимову одежу і просили потримати її у себе поки вони повернуться. Не повернувся ніхто… Отак єврейське золото стало надбанням багатьох українських родин. Кожна із ним розпорядилась по своєму…
