Школа

Місто Берестечко відоме далеко за межами України. За роки існування воно перетворилося з невеличкого поселення у місто, якому у ХVІ ст. було надано Магдебурзьке право. Оскільки Берестечко було полінаціональним, тут, крім українців, проживали общини поляків, євреїв. Кожна спільнота намагалася розвивати культуру свого народу, робила певний внесок у розбудову міста. Так з’явилися церкви, костьол, синагога, було відкрито бібліотеку, кілька шкіл. Історично так склалося, що польська спільнота відіграла найбільшу роль у розвитку освітнього та культурного життя берестюків.

Збереглися документи, що у ХVІІІ ст. у Берестечку братами Замойськими – Яном та Андрієм – була заснована початкова польська школа. У ній навчалися не лише шляхтичі, але й діти української знаті та заможного міщанства. Брати Замойські заохочували до навчання також дітей представників збіднілих верств населення, які мали нахил до наук та бажання вчитися. Для цієї категорії осіб були певні пільги та привілеї. У школі здобували знання учні не тільки жителів м. Берестечка, а й округи, які на заняття добиралися самотужки. Натомість вчителі, серед яких були як місцеві, так і запрошені з різних регіонів, забезпечувалися житловими кімнатами і пристойною заробітною платнею. Навчання проводилося польською мовою. Діти вивчали математику, природничі та гуманітарні науки.

Відомостей про навчання в ті далекі часи збереглося мало, але, за документами Центрального державного архіву України, у 1911 р. у Берестечку діяла «двокласова» церковно-приходська школа. У 1922 р. (після приєднання Волині до Польщі) у містечку працювала семирічна українська школа. Але згодом вона була витіснена польською семикласною. Школярі вивчали релігію, польську та українську мови, географію, історію, рахували, малювали, співали. Наприклад, математичні науки викладалися за підручником Казіміра Страшинського «Арифметика і геометрія», з яким можна ознайомитись у місцевому народному краєзнавчому музеї. Заняття починались із співання молитви та підняття прапора. Директором школи був пан Жегак. Навчалися тут і діти з дитячого притулку, який розміщувався у колишньому палаці. Доглядали за сиротами монахині .

У центрі – директор пан Жегак, біля нього священик с.Піски – Карпінський (викладав релігію), зліва від нього пані Кшивіцька,  справа у білій сорочці – пан Врубель (вч. німецької мови та історії), зліва крайній – пан Голвінський, біля нього – пан Браун (вч. української мови), перед ним – пані Браун, далі – пан Кавецький (вч. польської мови), справа у верхньому ряду – пан Зубрицький (вч.  фізкультури), пан Пустельнік (вч. малювання).

У жовтні 1939 р., після того, як землі Західної України увійшли до складу СРСР, було відкрито Берестечківську семирічну школу, в якій навчали за програмою освіти  Української РСР. Вчительський колектив майже не змінився. Директором у 1939-1941 н. р.р. був присланий з Києва   Андрій Лихольот. Доля його була трагічною. Після захоплення німцями Берестечка директора та його сина було спалено у власній хаті живцем, доля дружини, яка потрапила до рук німців, – невідома. У роки Великої Вітчизняної війни школа діяла лише півроку, поки не знадобилося приміщення для розміщення військових. Проте у цей час була відкрита рільнича школа, адже загарбників цікавила  освічена робоча сила. Та вже у 1944 р, після визволення Берестечка, заняття відновилися. Оскільки багато дітей уже виросли зі шкільного віку і пішли працювати, паралельно відкрили вечірню школу робітничої молоді.

Згодом Берестечківська школа стала середньою, а у 1948 р. був перший випуск учнів середньої школи. Більше половини з них стали вчителями.

У 1981 р. заклали фундамент нового приміщення школи У 1983 р. новозбудоване приміщення гостинно запросило школярів у світлі класи.