За християнською традицією, пам’ять захисників неньки-України, які полягли на полі бою, увічнюють зведенням храму. Однак, про таке вшанування героїв Берестечка в умовах польського поневолення, не могло бути й мови. Можливим це стало лише після того, як волинські землі відділилися від Польщі.
Загалом ідея побудови храму-пам’ятки полеглим козакам у самому місті виношувалася українською інтелігенцією довгі роки. Проте, перші практичні кроки вдалося зробити лише на початку ХХ століття. Будівництво храму було вирішено розпочати на місці уже існуючого православного храму-кам’яниці в ім’я Святої Живоначальної Трійці збудованого у 1825 році на кошти парафіян.
не пізніше 1880 року
(B.Podbielski_Tygodnik_powszechny_nr51_1880_str.816)
Церкві Святої Живоначальної Трійці також належали дві кам’яні каплиці, збудовані парафіянами в пам’ять визволення від холери: в 1872р. в передмісті Старики, а інша в 1873 році в самому містечку на греблі. До цього ж приходу була приписана цвинтарна церква в ім’я Святого Великого Георгія Побідоносця, в передмісті Піски.
Власниця Берестечка, католичка, не погодилася продати нову ділянку землі під будівництво православного храму. Тому у 1900 році було прийнято рішення розібрати стару церкву-кам’яницю, яка уже давно почала руйнуватись. На її місці і буде закладений новий храм.
Будівельна комісія під керівництвом настоятеля храму отця Іоана Нікольського зупинила свій вибір на величному п’ятиглавому триповерховому Володимирському соборі у Києві.
З метою увічнення пам’яті козаків, полеглих у битві під Берестечком 1651 році, на місці церкви Святої Живоначальної Трійці розпочалося будівництво собору Святої Трійці. Улітку 1910 року заклали наріжний камінь собору. Місце під майбутню будову 17 липня освятив архієпископ Антоній (Храповицький), який на той час очолював Волинську кафедру.
З самого початку будівничі зіткнулися з труднощами. Але й тоді навряд чи хто міг подумати, що до повного закінчення будівельних робіт – довгі десятиліття.
Зі слів старожилі, до наших часів дійшли деякі факти пов’язані із початком будівництва. Так, розібравши храм, почали копати рови під будівництво нового собору. Однак, вони раптово почали заповнюватись водою із підземних джерел річки Стир. Для вирішення цієї проблеми, яка примусила зупинити роботи, із Києва був викликаний відомий на той час архітектор Ніколаєв. Він разом із фахівцями оглянув місце будівництва. Було вирішено будувати цей собор на гранітно-бетонних сваях. За окремими не підтвердженими документально відомостями у землю було забито 678 гранітно-бетонних свай.
Розпочалося масштабне будівництво із залученням великої кількість людей. Із 1910 до 1914 р. виросли стіни майже до висоти склепінь. Щоб уявити, наскільки швидко все відбувалося, можна назвати один-єдиний факт: товщина цегляних стін собору – 5 метрів(!!!), його висота його склепінь – 54 м!
Однак, у місто увірвалися лихоліття Першої світової війни. Будівництво було припинене. Берестечко переходило з рук у руки. У 1916 році австро-німецькі війська реквізували будівельні матеріали, призначені для закінчення споруди храму для мощення доріг. Більше того, австрійськими солдатами були розібрані колони й пілони всередині храму для тієї ж цілі – мощення доріг! Крім того, снарядом було пошкоджено східну стіну. Будівництво було вимушено призупинено.
З 1920 року західно-волинські землі, серед яких і Берестечко, знову відходять до Польщі.
Через збитки, завдані австро-німецькими військами, будівельні роботи зупинилися ще на кілька років. Після війни, старанням настоятеля церкви та силами місцевого населення у 1927 році вдалося завершити частину будівельних робіт і освятити печерний храм (підвальний) під склепінням головної церкви на честь святителів Петра, Олексія, Іони та Филипа.
За розповідями міщан в 1932 році відбулось возведення хреста на Свято-Троїцьку церкву.
Тоді, правда, під час будівництва трапився неприємний випадок: із риштування впала жінка, отримала травми. Але її не лишили на самоті із проблемою. Тоді у містечку жила графська сім’я – Анна і Павло Грабе – вони й допомогли постраждалій. Немало вклала ця родина і в будівництво храму, навіть віддали власний клаптик землі для облаштування козацьких могил. Цей рід у Берестечку і досі згадують із пошаною та вдячністю.
У 1934 році комітет по спорудженню церкви звернувся до митрополита варшавського Діонісія та до польського уряду з проханням по наданню коштів на завершальний етап робіт. Однак, у таємній доповідній воєводських чиновників до Варшави рекомендувалось не надавати цих коштів, оскільки нова церква затьмарить своїм об’ємом і розмірами сусідній римо-католицький костел і буде зайвий раз нагадувати про героїчне минуле України.
Православній громаді запропонували перекрити дахом ще недобудовані храмові стіни. До 1938 року, храм вимушено був перекритий куполом на рівні виведених на той час стін. Новий собор, освячений на честь Святої Трійці, постав ніби зрізаним і непропорційно приземкуватим – таким він точно не затьмарив костел.
Із приходом у 1939 році радянських військ храм було законсервовано. Із цим періодом пов’язана така оповідь. Церковний староста із приходом радянської влади зі зрозумілих причин змушений був виїхати. Але перед тим він зібрав соборівську скарбницю, розділив на дві частини – і закопав у різних місцях. Та не вдалося заховатися чоловікові від пильного ока кагебістів: упіймали і його, і сина. Під час численних допитів син розповів про те, де захована менша частина скарбу, а батько зізнався про більшу. Отак церковні гроші і пропали безвісти, точніше – осіли у чиїхось кишенях…
З 60-х по 90-ті роки минулого століття Свято-Троїцький храм не діяв. Однак, з відновленням богослужінь віруючі відразу почали думати і про відтворення собору за тим самим проектом. Невідомо, скільки до цього готувалися, але початок роботам поклала одна неприємна обставина. Протоієрей Димитрій Петрущак, настоятель Свято-Троїцького собору згадує: «В 1995-му, здається, була сильна снігова зима. Оскільки дах наш був досить пологий і занедбаний, знищений часом він не витримав і провалився від великої кількості снігу. І тому громада змушена була щось робити…
Ми почали пошуки проектів, документів, історії якоїсь про цей собор. Проекта ми не знайшли, як не знайшли і тепер будівничі наші, які роблять ці роботи в архівах. Тільки є допуски, але конкретного вигляду і проекту не знайдено. Є така думка, що була знищена вся документація знову ж-таки за часів Польщі…»
В 1999 році, за ініціативою благочинного Свято-Троїцького собору о. Дмитра Петрущака, розпочато відтворення і добудову куполів храму за новим проектом. Силами віруючих було повністю розібрано стелю і розпочалося зведення. Роботи не припинялися навіть під час загальної економічної кризи 90-х та малочисельність задіяного у будівництві храму місцевого населення. На кошти міщан і спонсорів було збудовано два передніх куполи собору. Місцевий художник Микола Кліцук здійснив внутрішній розпис.
Ще один період, котрий добре пам’ятають віряни Берестечка, – 2001 рік. Містечко відвідав тодішній Президент України Леонід Кучма. Вражений пам’яткою, вирішив надати кошти на реставрацію. Так, держава виділила на це 20 млн грн. Корпорація ”Укрреставрація” і Закрите акціонарне товариство ”Львівреставрація” взялися за ремонтно-реставраційні роботи. Було збудовано два задніх куполи і розібрано старий центральний, на його місці якого було збудовано новий і вищий.
В даний час роботи з реконструкції Собору продовжуються.
З часу закладення собору минуло вже ціле століття. Скільки було віддано на те, щоб на цьому місці постав величний собор, знає лише Господь. І Він воздасть усім, хто не шкодував своїх сил і коштів на зведення цього дому Божого. У його стінах завжди возносяться молитви як за тих, хто віддав на цих землях життя заради ближнього, так і за тих, хто вніс свою лепту у відбудову цієї загальнонаціональної святині.
Додаткова інформація
За описом церковного майна складеного в 1836 році, у церкві була ікона Федорівської Божої Матері, пожертвувана в цю церкву Государем Миколою.
Феодорiвська (Федорівсько—Костромська) ікона Божої Матері написана євангелістом Лукою і близька по іконографії до Володимирської ікони Божої Матері. Назву свою ікона отримала від великого князя Ярослава Всеволодовича, батька святого Олександра Невського, що носив в святому хрещенні ім’я Федір,— на честь святого Федора Стратілата.
Відновлення пам’яті Федорівської ікони Божої Матері і широке поширення її шанування по всій Росії пов’язане з подіями початку XVII століття. У 1613 році чудотворною іконою Федорівською з Костромського собору був благословлений при обранні на царство Михайло Романов. На згадку про цю історичну подію було встановлено повсюдне святкування ікони Федорівської Богоматері 14 березня. З’явилися багаточисельні списки з Костромської ікони Федорівської, З другої половини XVII століття набувають поширення ікони Федорівської Божої Матері з клеймами, що змальовують події з історії чудотворного образу.
[youtube width=”600″ height=”400″]https://youtu.be/_04fo64VnOI[/youtube]